ПРИСКІ́ПЛИВИЙ, а, е, розм. 1. Який прискіпується до кого-, чого-небудь. Залишитись у дідуся було б зовсім не погано. Хоч, правда, бабуся дуже вже прискіплива (Збан., Мор. чайка, 1959, 85); Військова кафедра. Це та кімната, де їх [студентів] стільки муштровано керівником кафедри, прискіпливим та педантичним майором (Гончар, Людина.., 1960, 10); Дівчина.. поглядом погордливої зневаги зміряла з ніг до голови прискіпливого незнайомця (Смолич, Мир хатам.., 1958, 244); // Який виражає вимогливість. Прискіпливим поглядом оглядав [гість] Пакришневого друга, а той стояв розгублений, не розуміючи, для чого він знадобився цьому незнайомцеві (Збан., Сеспель, 1961, 272).
2. Який містить у собі вимогливість. В багатьох його [Євгена Плужника] віршах думка стає тим, що називають рефлексією, — болісним і прискіпливим самоаналізом (Не ілюстрація.., 1967, 317); До дитячої літератури треба ставити особливо суворі вимоги, тут потрібна прискіплива критика (Літ. Укр., 4.XII 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 22.