ПРИСКІ́ПУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРИСКІ́ПАТИСЯ, аюся, аєшся, док., розм. 1. Використовувати (перев. безпідставно) що-небудь як привід для звинувачення, докору і т. ін.; присікуватися. Ліжко швиденько зайняв [Володимир] біля вікна, ближче до стола, а постіль перетрусив, прискіпуючись, мов санінспектор (Рудь, Гомін.., 1959, 120); Лиха баба ще більше лютує, що вона [дівчина] мовчить, ще гірше коверзує та так усе видирає, до чого б його прискіпатися (Укр.. казки.., 1951, 312); Над Шевченком нависла загроза арешту. Не було тільки причини прискіпатись до нього (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 41); — Та чого прискіпалася [Оленка], як шевська смола?! (Вишня, І, 1956, 379).
2. тільки недок. Дуже вимогливо, суворо ставитися до кого-, чого-небудь. Не прискіпуйтесь, друзі, до людських слабостей! Талант — рідкість. Треба його систематично і обережно підтримувати (Ленін, 48, 1974, 178); Раді були [біженці] вже й тому, що до прийшлих тут не дуже й прискіпуються, контора мало цікавиться, хто ти є, був би лише здатен взяти до рук вила чи граблі (Гончар, Циклон, 1970, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 22.