ПРИСМИРНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до присмирні́ти. — Уляно, а ти вийдеш сьогодні?.. — майже пошепки питається Давид.. — Куди? — округлюються повні, одразу присмирнілі уста (Стельмах, І, 1962, 103); Франка взяла за руку присмирнілого хлопця і навпрошки повела на гору (Чорн., Визвол. земля, 1959, 63); Гнат лізе в кошик, витяга звідти присмирнілу курку і грудочку масла (Тют., Вир, 1964, 67); * Образно. Ніколи я не знав, що так люблю.. Понад Дніпром сріблисті верболози, Березу, що прозорі ронить сльози На тиху, присмирнілу мураву (Рильський, II, 1960, 278).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 28.