ПРИСПУ́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. нас. мин. ч. до приспусти́ти. Як же ті приспущені оченятка усе бачили угорі, унизу, округи і скрізь (Вовчок, І, 1955, 375); Чому так тоскно дивилася [Шура] своїми довірливими, скаламученими болем очима з-під безсило приспущених вій? (Гончар, І, 1954, 213); На щоглах [катерів] гордо майоріли військово-морські прапори. Вони не були приспущені (Кучер, Голод, 1961, 191); На приспущених талях звисала над бортом найкраща шлюпка, в якій сьогодні їздили на берег (Трубл., Лахтак, 1953, 45); // приспу́щено, безос. присудк. сл. Приспущено кумачеві полотнища, безліч квітів, вінків (Свята.. Рад. Укр., 1971, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 32.