ПРИСТИДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док., перех., розм. Те саме, що присоро́мити. От Наум і каже: — Бачите, ловці-молодці, що ви наробили? Мене з жінкою смутили [збентежили], дочку пристидили (Кв.-Осн., II, 1956, 71); Маріє, друга пристиди, в руки він зуміє взяти поводи. Ти почуєш знову, як чорнявий твій, не сказавши й слова, повертає в бій (Голов., Поезії, 1955, 27); Хтось із хлопців повадився трясти груші в садку у доброї бабки Лукери. Я пристидив хлопців, і вони більше не пішли в той сад (Рад. Укр., 14.VІІІ 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 40.