ПРИСТРІ́ТИ, і́ну, і́неш; мин. ч. пристрі́в, стрі́ла, ло і пристрі́тив, стрі́тила, ло; док., перех., етн. За марновірними уявленнями — заподіяти кому-небудь нещастя, хворобу своїм злим поглядом. — Чи не пристрів тебе, сестро, Костомара? У його, кажуть, ледачі очі: гляне на коня, завидуючи, то і коневі не минеться (П. Куліш, Вибр., 1969, 162); Ой ти, пане мій, милий мужу мій. Нічим я тебе не пристрітила (Фр., XI, 1952, 473).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 46.