ПРИСТЯЖНИ́Й, а́, е́, рідко, 1. Якого підпрягають збоку від голобель для підмоги корінникові; підпряжний. Провалилася їхня тачанка на мосту.., а їй, Ганні, нічого не жалко, тільки кобилку свою любиму пристяжну гукає з берега: «Воля, Воля…» (Гончар, II, 1959, 263); Пристяжний кінь.
2. у знач. ім. пристяжни́й, но́го, ч.; пристяжна́, но́ї, ж. Кінь, підпряжений збоку від голобель для підмоги корінникові. [Дранко:] Пристяжні вскач біжать! Добрі конячки! (Кроп., І, 1958, 209); Він ударив пристяжного батогом (Шиян, Партиз. край, 1946, 84); Він діловито поправив уздечку правої пристяжної, поторгав гриву корінника і вже потім поважно усівся на високі козла (Кочура, Зол. грамота, 1960, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 50.