ПРИТАМО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до притамува́ти. Виструнчившись перед батальйонним, Шевченко опускав свої сині, як небо, очі з притамованою в них іронією… (Тулуб, В степу.., 1964, 124); // у знач. прикм. В осінні беззоряні ночі того року в лісах і на болотах за Унечею [містечком] часто чути було притамовані оклики: — Стій! Хто йде? (Скл., Легенд, начдив, 1957, 38); Про Альошу тим часом ніби зовсім забули.. Та то була тільки притамована ворожість, бо кожний уважав його так чи інакше за причину всіх неприємностей (Мик., Повісті.., 1956, 92); Притамований біль знов заворушився в душі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 57.