ПРИТЕ́МНЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до притемни́ти. А ще можна, не кваплячись, обійти притемнені зеленою тінню вузькі алеї Історичного парку (Ткач, Жди.., 1959, 40); Ще здалеку він помітив, що вікна в будинку згасли. Лише з материної кімнати вибивалося притемнене завісками світло (Шовк., Людина.., 1962, 431); Я підбігаю до неї [коняки], прощаючись, охоплюю обома руками її голову і бачу, як у великих, роками притемнених очах стоїть людська печаль (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 151); // у знач. прикм. Часто згадувалася йому ніч, коли двоє принесли в притемнену горницю виліплену з сяйливого воску церкву (Загреб., Диво, 1968, 601); Притемнене сонце за хмарами диму Пливло, як по чорній, холодній ріці (Перв., І, 1958, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 58.