ПРИТО́ВКУВАТИ ую, уєш, недок., ПРИТОВКТИ́, вчу́, вче́ш, док., перех., розм.
1. Поштовхами притискувати що-небудь до чогось. Забулькотів [Петро] із фляшки [пляшки] просто в горло порядну порцію, заткав потім фляшку корком і притовк його долонею (Фр., IV, 1950, 391); // Поштовхами трохи ущільнювати або розминати що-небудь (перев. з поверхні). Воєвода з слугою узялися за зброю, З патронташів дістали набої, Одкусили зубами, притовкли шомполами І насипали пороху вдвоє (Голов., Поезії, 1955, 34).
2. перев. док. Притоптати, прим’яти що-небудь ногами. Притовкти траву; // Придавити, прибити, завдавши болю. Передня куфа [кухва] спала їй на ноги та притовкла їх, а задня, згубивши рівновагу, облила її водою, але Параскіца не звернула на це уваги (Коцюб., І, 1955, 273); — Хто перший сказав, що не буде її сватати? — То ж я пожартував, а в голові інше було. — В тебе, Левку, голова схожа на горнята-близнята: в одному борщ, а в другому каша. —Відкинься, Юрію, бо навіки притовчемо (Стельмах, І, 1962, 544).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 65.