ПРИТРУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок.. ПРИТРУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., перех.
1. Покривати поверхню чогось тонким шаром чого-небудь сипкого; присипати. — Певно, буде їхати або митрополит, або губернатор, коли добре засипають рівчаки. Якби ждали якого архієрея, то тільки притрусили б потрошку рівчаки та вибої… (Н.-Лев., IV, 1956, 51); Не тільки стіни, а добре буде й підлогу притрусити свіжою травою, щоб у хаті пахло (Шиян, Гроза.., 1956, 484); // Ховати, робити невидимим що-небудь, покриваючи його тонким шаром чогось сипкого. Тепер удосвіта не добирався до села, а відмикав біля палі човен. Ланцюг бовтав у воду, але дід складав його у кормі і притрушував лепешкою чи лопухами (Гуц., Скупана.., 1965, 13); В побережниковій хатині викопали яму і поховали Грицька. Затоптали землю, притрусили соломою, щоб і знаку не було (Ірчан, II, 1958, 81); * Образно. Половою слів свій неспокій не притрусиш (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 341); // Падаючи, опускаючись на кого-, що-небудь, трохи покривати його собою (про сніг, пил, листя і т. ін.). Сніг перестав іти, але за ніч притрусив дахи (Скл., Святослав, 1959, 394); На порозі стояв Ахмет. Пил товстим шаром цупко прикипів до одежі, сивиною притрусив його чорну бороду, його бліде обличчя (Досв., Гюлле, 1961, 130); // безос. Люди надіялись та молились, щоб хоч трохи підкинуло снігом, притрусило дорогу (Мирний, III, 1954, 8); Шпилі гір уже притрусило сніжком (Скл., Карпати, II, 1954, 106); // Падаючи, опускаючись на кого-, що-небудь, робити його невидимим. Під чобітьми залишались сліди підошов, і їх зразу ж притрушував сніг (Шиян, Вибр., 1947, 178); Синиці кудись зникли — може і їх притрусив пухнастий сніг? (Донч., V, 1957, 159); Вночі випала пороша й притрусила усі сліди (Трубл., Лахтак.., 1953, 169).
2. рідко. Трусячи, додавати чогось сипкого; підсипати. Притрусити тютюну.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 69.