ПРИТУ́ПАТИ, аю, аєш, док., розм. 1. Те саме, що прийти́
1. — Ми з товаришем до вас, рибонько, за великим ділом притупали, — почина до неї прикочуватись Назарко (Вовчок, VI, 1956, 294); Юхим Боринець запізнився. Він притупав, коли вже поїзд рушив (Чорн., Визвол. земля, 1950, 215); * Образно. До діда притупали спогади-спогади… Дочка десь і в нього ж отака (Головко, І, 1957, 210).
2. Натомити від ходіння (ноги). Притупати ноги.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 72.