ПРИТЬМА́РЕНИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до притьма́рити. На веранді, притьмарена рожевою млою, мов у повітрі, прозора картина (Вас., Незібр. тв., 1941, 82); По заході сонця, в сутінках, коли табір, вулиця та й ціле село вже стихали, з запечених Дмитрових губів зірвався вже не стримуваний притьмареною свідомістю стогін (Коз., Гарячі руки, 1960, 92); Над далеким краєм яру з’являється заграва. Неначе під’їхала вантажна машина, і от-от з’являться над яром її фари. Натомість там похапцем сходить притьмарений місяць (Ю. Янов., І, 1958, 596).
2. у знач. прикм., перен. Який став сумним, безрадісним. Знов прокинулось притьмарене життя (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 25).
3. у знач. прикм. Який послабився, став невиразним, нечітким. Канушевич довго перевертався на застеленій рядниною соломі.. І в притьмареній пам’яті, як казка, як сон, вилися згадки, бігли роки життя (Коцюба, Нові береги, 1959, 360).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 77.