ПРИХВА́ЛЮВАТИ, юю, юєш і рідко ПРИХВАЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИХВАЛИ́ТИ, хвалю́, хвали́ш, док., перех., розм. Посилено або час від часу хвалити кого —, що-небудь. — Вона у мене вже газдиня, — прихвалювала Тимофіїха (Черемш., Тв., 1960, 106); Клим сьорбає запашний гостренький борщ, прихвалює невістку (Горд., II, 1959, 274); Потрощивши бублики, потяг [суддя] з хати, усе прихваляючи: — От бублики! (Кв.-Осн., II, 1956, 279); Зараз з трибуни саме промовляв зовсім юний червоноармієць — представник полтавського гарнізону. — Молодця,— прихвалив Цимбал (Гончар, II, 1959, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 79.