ПРИ́ХВОСТЕНЬ, сня, ч.
1. зневажл. Той, хто підлабузнюється до кого-небудь, догоджає комусь з корисливою метою; підлабузник. Думав ото увійти, але двері були заперті. Чую голос Стецька, прихвосня панового: — Степан Степанович приказали, щоб я зараз же привів вас. Чуєте?.. (Хотк., І, 1966, 65); Розгромили [турбаївці] приміщення суду і, відлупцювавши до безпам’яті панських прихвоснів — суддів та підсудків, рушили всім селом до садиби Базилевських (Гончар, Таврія, 1952, 194); Павлюк вперто твердить своє: Радивон згонить надійних людей, а ставить прихвоснів і полюбовниць (Горд., Дівчина.., 1954, 230).
2. кого, чого, зневажл. Той, хто сліпо схиляється перед ким-, чим-небудь, слухняно виконує чиюсь волю. Прихвосні і блюдолизи буржуазії змальовували соціалізм, як одноманітну, казенну, монотонну, сіру казарму (Ленін, 35, 1973, 190); За Пія XII католицька церква безповоротно втратила свій релігійний вплив у світі, ставши всього-на-всього підрядчиком, прихвоснем імперіалістичної реакції (Мельн., Папи.., 1960, 7).
3. розм., рідко. Той, хто невідступно ходить за ким-небудь. Хотілось би і на балах та виставах блищати красою одягу, фігури; хочеться читати і грати — хочеться і їздити в кареті і пустословити з своїми прихвоснями… (Хотк., І, 1966, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 79.