ПРИХМА́РЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до прихма́рити. Йде [Федусь] ніби прихмарений, чобітками порипує (Черемш., Вибр., 1960, 223).
2. у знач. прикм., перен. Сумний, похмурий. Його прихмарена постать цілі дні згиналась і розгиналась над свіжообтесаними брусками, якими часто бавився білявенький Петрик (Стельмах, II, 1962, 397); // Трохи насуплений, нахмурений (про брови, лоб). — Вирвалась на часинку, поки там в нашої пані богомільники теревенять, — з-під прихмарених брів довірливо посміхнулася вечорова синь очей (Стельмах, І, 1962, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 83.