ПРИ́ХРИП, у, ч., рідко. Хриплячий звук, призвук, який супроводжує голос, дихання, зітхання і т. ін. Щось ріже Чохову очі.., щось давить його за горло, і з грудей виривається тяжкий з прихрипом стогін (Тют., Вир, 1964, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 90.