ПРИЧЕ́ПА1, и, ч. і ж., розм.
1. Надмірно прискіплива людина; людина, яка до всього чіпляється. — Це правдива причепа! — сказала Кайдашиха. — Бере моє добро, ще й мене лає (Н.-Лев., II, 1956, 355); — Тут не вистачає довідки з місця роботи, — зауважила секретарка. Була вона сухорлява, немолода й висока. Саме такі й бувають найбільшими причепами, подумала Ольга (Дор., Не повтори.., 1968, 69); — Ти, Вовк, причепа. З тобою хіба можна гратись? Ти любиш, щоб усе було по-твоєму… (Збан., Старший брат, 1952, 46).
2. жарт. Надокучлива людина (часто про дитину). — Лягай, сину. — Лягайте і ви.— Піду до вогника: подивлюся, хто там душу гріє. — І я з вами. — Не виспишся, причепо (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 70); // зневажл. Занадто настирлива, в’їдлива людина. — Та кидай оту книжку! Оце прилип до тієї книжки, неначе муха до меду.. — Оце причепилася причепа! Потривай, дочитаю листка! (Н.-Лев., VI, 1966, 376); [Служебка:] Який чистюк! Та відчепись, причепо! З темниці витягла, та ще якоїсь волі від мене хочеш (Л. Укр., II, 1951, 196); // зневажл. Людина, що набридає настирливими залицяннями. — А-а-а, осоружний… причепа! не дивись, кажу! не дивись! — Та давай [дівчина] його вінком по голові й по виду бити (Мирний, І, 1949, 166); До річки йшла тоді, коли він уже повертався звідти. Бо до всього — він ще й причепа. Зіна кілька разів ловила на собі Олегів погляд (Мушк., Серце.., 1962, 292).
Причі́плюватися (причіпля́тися, причепи́тися) приче́пою див. причі́плюватися.
ПРИЧЕ́ПА2, и, ж. Морська риба з веретеноподібним тілом і присоском на голові, за допомогою якого вона прикріплюється, прилипає до інших риб або днища суден і пасивно переміщується на значні відстані.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 96.