ПРИЧИТА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. причита́ти і слова, які вимовляють, причитаючи. — Після аспірантури ти приступив до глибокої наукової розвідки,.. ти відкопав дорогий скарб — колекцію лірницьких плачів, жебрацьких причитань та голосінь над покійниками (Вол., Місячне срібло, 1961, 101); Хлопчик уже не слухав діда і читав коневі всякі причитання: — Ах, ти блудяга! шибеник! Хіба тобі не добре б було у мене? (Мирний, І, 1954, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 99.