ПРИЧИ́ТУВАННЯ, я, с. Дія за знач. причи́тувати і слова, які вимовляють, причитуючи. І причитування женщин [жінок], і похоронні співи священиків, і шум потоку.., — все це творило незвичайну, неповториму картину звуків (Хотк., II, 1966, 263); Далеко над вранішніми зарожевілими водами стелились материнські причитування (Гончар, Таврія, 1952, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 99.