ПРИЩЕМИ́ТИ, млю́, ми́ш; мн. прищемля́ть; док., перех. Затискуючи, зачиняючи або зачиняючись, придавити що-небудь (палець, руку і т. ін.). Голова з-за порога визирнула.. Та знов і зникла [дівчина], і дверима хляпнула та й прищемила кінець запаски (Барв., Опов.., 1902, 217); Лис злякався — скік з драбини, А вона йому на спину, — Прищемила хвіст (Стельмах, Жито.., 1954, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 104.