ПРИЯТЕЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок. Бути з ким-небудь у дружніх, товариських стосунках; дружити. — Мені ця компанія зовсім не пристала до душі. Немає тут з ким зійтись, з ким приятелювати (Н.-Лев., IV, 1956, 117); Ліда.. приятелювала з бабусею, завжди приходила за годину до уроків і допомагала бабусі поливати квіти (Ів., Таємниця, 1959, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 107.