ПРИЄ́МНО. Присл. до приє́мний. «Чи то ж є хто зараз там?» — неспокійно думав Бондаренко, піднімаючись сходами на другий поверх. І як же був приємно вражений, коли, відчинивши двері, побачив повну кімнату людей (Головко, II, 1957, 462); Приємно діє свіжість ночі та молодий пухнастий сніг і на старих (Гонч., Вибр., 1959, 366); В кімнаті приємно пахне свіжими пасками (Тулуб, В степу.., 1964, 488); Він хороший хлопець, цей Август.. От і машину, приємно посміхнувшись, дозволив узяти (Хижняк, Килимок, 1961, 89); // у знач. присудк. сл. В гості я до неї ходитиму, бо в неї досить цікаво і приємно (Л. Укр., V, 1956, 384); Приємно відчувати прохолоду ночі (Кол., На фронті.., 1959, 146).
Ду́же приє́мно — ввічлива форма вираження задоволення під час знайомства з ким-небудь. Левицький потиснув руку вродливому молодому моряку з засмаглим обличчям: — Дуже, дуже приємно! Сідайте, будь ласка! (Тулуб, В степу.., 1964, 406); — Предводитель дворянства Соколов-Орлов… — Дуже приємно, Карташов (Довж., І, 1958, 441).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 610.