ПРОБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. неперех. Балакати якийсь час. Раз якось увечері затягла його до себе весела компанія. Випили по чарці, пробалакали цілий вечір (Н.-Лев., І, 1956, 181).
2. перех., перен. Змарнувати що-небудь не цінуючи, не оберігаючи. Талант свій слід берегти з особливою пильністю. Його так легко можна прогуляти, пробалакати на дрібничках (Довж., III, 1960, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 112.