ПРОБА́ЧЕННЯ, я, с., кому, для кого і без додатка. Прощення за що-небудь учинене; вибачення. Здається Дмитрикові, що не варт він пробачення, що ніхто не дарує йому вини його (Коцюб., І, 1955, 136); Нехай пробачення не буде для тирана! Йому пробачення — для всього людства рана (Мисик, Біля криниці, 1967, 348); // за що і без додатка. Звернення до кого-небудь з проханням пробачити за щось учинене; перепрошення. Особа кинула край стола портфель, зняла окуляри і приглядалася до зали, заразом кидаючи до президії чемні слова пробачення за спізнення (Досв., Вибр., 1959, 278); З перепрошенням кинулась пані Стадницька, та й господар, зібгавши гонор, поліз із пробаченням (Стельмах, І, 1962, 16).
Попроси́ти проба́чення див. попроси́ти; Попроха́ти проба́чення див. попроха́ти; Проси́ти (проха́ти) проба́чення в кого, за що і без додатка — те саме, що пробача́тися 1. [Раб:] Прибув шляхетний Кай Летіцій, за пізній час він просить пробачення (Л. Укр., II, 1951, 359); Він дивився на неї добрими чистими очима і прохав у неї пробачення, що своєю присутністю спричиняє клопіт (Тют., Вир, 1964, 381); Склада́ти (скла́сти) проба́чення див. склада́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 112.