ПРОБЛИЩА́ТИ, щи́ть. Док. до блища́ти. * Образно. Проблищали, як ті крапельки роси, й пролетіли, наче вітер, ті часи (Щог., Поезії, 1958, 421). ПРОБЛУКА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Блукати якийсь час. Петро зараз після обід узяв рушницю і пішов у гай.. Проблукав сердега по гаю до самого вечора (П. Куліш, Вибр., 1969, 95); Проблукав [Дейнека] майже цілісінький день і до готелю з’явився стомлений, але щасливий (Добр., Ол. солдатики, 1961, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 122.