ПРОБРЕХА́ТИ, ешу́, е́шеш, док., розм.
1. Поширити брехливу чутку.
2. Брехати (у 2 знач.) якийсь час. Усю ніч Рябко пробрехав, — мабуть вовка чув (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 123.