ПРОБРІ́ХУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ПРОБРЕХА́ТИСЯ, ешу́ся, е́шешся, док., розм.
1. Говорити або робити що-небудь неправильно; припускатися помилки. Я не знаю, яке, власне, «незнаття фактів» (помилки?) мені закида Кон[иський]. Може, я справді в чому-небудь пробрехався (Драг., II, 1970, 523).
2. Те саме, що прогово́рюватися 1. [Марина:] Мале чортеня, а вже щось шупить, коли б він не пробрехався де-небудь, а то ще вийде лихо (К.-Карий, І, 1960, 433).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 123.