ПРОВЕ́РЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до проверті́ти. Під липою, над самим джерелом, стояв чотиригранний камінь з проверченою всередині дірою (Фр., VI, 1951, 33); // прове́рчено, безос. присудк. сл. Було проверчено наскрізь товсту дошку в підлозі комори (Донч., III, 1956, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 131.