ПРОВОКА́ЦІЯ, ї, ж.
1. Навмисні дії проти окремих осіб, організацій, держав тощо з метою штовхнути їх на згубні для них вчинки. Убивство М. Е. Баумана показує ясно, до якої міри мали рацію соціал-демократичні промовці в Петербурзі, які називали маніфест 17 жовтня пасткою, а поведінку уряду після маніфесту провокацією (Ленін, 12, 1970, 33); — Чи ви повірили, що справді злодії перед вами?! Та голову на одруб даю, що це чиста провокація! (Головко, II, 1957, 158).
2. мед. Штучне збудження якої-небудь хвороби.
3. с. г. Штучний виклик сходів насіння бур’янів з метою подальшого їх знищення. Особливо добрі результати щодо провокації проростання бур’янів рано навесні одержано при повторному лущенні стерні лущильником з полицями (Колг. Укр., 1, 1957, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 144.