ПРОВОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех.
1. Навмисне підбурювати кого-небудь на якісь дії, вчинки і т. ін. Цей мерзотник доти провокував Загайчика, доти щупав його з усіх боків, поки не нащупав слабкого місця (Вільде, Сестри.., 1958, 479); // Навмисне викликати ту чи іншу подію, створювати конфліктну ситуацію і т. ін. Не раз за минулі роки імперіалізм провокував гострі міжнародні кризи, які ставили людство на грань термоядерного зіткнення (Ком. Укр., 7, 1969, 13); Центральна рада зайняла ворожу позицію до Радянської Росії і почала провокувати війну з нею (Вісник АН, 12, 1957, 4).
2. мед. Штучно збуджувати яку-небудь хворобу.
3. с. г. Штучно викликати сходи насіння бур’янів з метою подальшого їх знищення.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 144.