ПРОГНИ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прогни́ти. Прогнилі від сирості дошки; Капіталізм — наскрізь прогнила система, що відживає свій вік (Рад. Укр., 3.VIII 1961, 4); // у знач. прикм. На сучку верби висів прогнилий ятір (Тют., Вир, 1964, 377); Напевне, здригнулася і прогнила душа штаб-ротмістра, коли він побачив біля образа божої матері в крові двох жінок (Стельмах, І, 1962, 644); Велика Жовтнева соціалістична революція ліквідувала прогнилу владу поміщиків і капіталістів (Наука.., 1, 1965, 35); // у знач. ім. прогни́ле, лого, с., перен. Те, що деградувало, занепало. Художнє слово не тільки підносило все прекрасне, світле і радісне в нашому житті, але було й ювеналовим бичем, що вражав все негативне, прогниле й омертвіле, яке перешкоджає рухові вперед (Іст. укр. літ., II, 1956, 319); Морально очищаючи людину і вбиваючи усе прогниле, реакційне, служить [сміх] передовим ідеалам віку (Мист., 5, 1966, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 152.