ПРОГОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і рідко ПРОГОРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОГОРІ́ТИ, рю́, ри́ш, док.
1. Повністю обвуглюватися або згоряти. В армії сховався [Юрайда] до офіцерської полкової кухні і не раз у нього прогоряла печеня (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 352); Дрова в печі прогоріли; // Закінчувати горіти. Піч прогоріла.
2. Продірявлюватися внаслідок дії вогню; пропалюватися. — Я сів ненароком на жарину.., а штани й прогоріли (Збан., Малин. дзвін, 1958, 167); Дно ковша прогоріло; // Утворюватися внаслідок дії вогню (про діру). У сорочці прогоріла дірка.
3. тільки док. Горіти якийсь час.
4. перен., розм. Зазнаючи невдачі в ділах, ставати банкрутом; розорятися. Якось на гастролях у Москві театр Суслова прогорів і мусив ліквідуватися (Минуле укр. театру, 1953, 99); Прогорівши на молотарках, дід Митро вдався до нової комерції: почав будувати млин-вітряк (Минко, Моя Минківка, 1962, 14); До поділу праці і спеціалізації капіталістів штовхає невблаганне діяння закону вартості, згідно з яким всяке виробництво має бути прибутковим, інакше воно прогорить (Ком. Укр., 9, 1962, 15); // Те саме, що зрива́тися 6. Сидів він і почував, що його діло прогоряє, а як його направити — він не міг добрати способу (Вас., І, 1959, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 156.