ПРОГРИЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОГРИ́ЗТИ, зу́, зе́ш; мин. ч. прогри́з, ла, ло; док.
1. перех. Продірявлювати зубами, проточувати що-небудь наскрізь. Скиглить злодійник [злодій]: ох, бути біді… Чує — а миші пливуть по воді. Вже недалечко, шумлять та скрегочуть, Зуби, до стін досягаючи, точать; Ось заскреблись, прогризають кремінь… (Граб., І, 1959, 242); Насіннєїд прогризає оболонку насіння й виходить на поверхню через невеличку дірочку (Ол. та ефір. культ., 1956, 285); Кожного дня тепер я ходив до «стоматолога», ніби гартував свої зуби для того, щоб прогризти тюремну стіну (Збан., Єдина, 1959, 201); * Образно. Я добре попрацювала на полі бою, коли наш полк прогризав фашистську оборону під Малгабеком (Дмит., Обпалені.., 1962, 27); // Гризучи, точачи, утворювати у чому-небудь дірку, отвір і т. ін. Миша прогриза собі ход [хід] у труні… (Мирний, IV, 1955, 332); Щось гаряче, щось золоте продирає, прогризає в замурованій шибці дірочки (Вас., II, 1959, 213); Образно. Розгонисті гірські води за ніч прогризли хід у снігу і кризі, і тепер сніг лежить над водою, як міцний і важкий міст (Перв., Невигадане життя, 1958, 88).
◊ Го́лову прогри́зти див. голова́.
2. тільки док., перех. і неперех. Гризти якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 160.