ПРОГУЧА́ТИ, чу́, чи́ш, рідко. Док. до гуча́ти. — Міщанство-о!.. — прогучав чужий голос в його ухах (Коцюб., І, 1955, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 164.