ПРОДИВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРОДИВИ́ТИСЯ, дивлю́ся, ди́вишся; мн. проди́вляться; док.
1. Те саме, що прогляда́ти 1-3. Небо ледве продивлялося крізь рясне гілля над головою (Перв., Дикий мед, 1963, 269); Небо синє, чисте — ні хмариночки, ні плямочки — глибоке, просторе та широке. Не продивитися його глибини, не досягнути оком до краю! (Мирний, І, 1949, 151); [Бережний:] Дайте я продивлюсь вашу доповідь (Мик., І, 1957, 388).
2. тільки док., рідко. Те саме, що прогле́діти 1. [Маруся:] Коли про своє щастя будеш дбати, то дивись і продивишся чуже нещастя (Мирний, V, 1955, 106).
◊ Продиви́тися [всі] о́чі — те саме, що Прогле́діти (прогля́діти) [всі] о́чі (див. прогле́діти). Я ж очі продивилась, виглядаючи судженого (Панч, II, 1956, 511); Прислухалась наша мати Біля спаленої хати, Де чорніє яворина, Прислухалася три днини, Видивлялася три ночі, Продивилась мати очі (Стельмах, V, 1963, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 168.