ПРОДИКТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех. Док. до диктува́ти. Пам’ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово (Фр., І, 1955, 13); В урочистій тиші продиктував я начальникові штабу наказ про наступ (Збан., Ліс. красуня, 1955, 172); Вирок поетові [Т. Г. Шевченку] продиктувала цареві не стільки особиста образа, скільки страх перед ним як перед народним трибуном (Тулуб, В степу.., 1964, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 168.