ПРОДИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОДЕ́РТИ і ПРОДРА́ТИ, деру́, дере́ш; мин. ч. проде́р, ла, ло і продра́в, дра́ла, ло; док., перех., розм. Проривати, розривати наскрізь. Вони вдвох почали продирати покрівлю, обдряпуючи собі руки об солому та об дерево (Гр., І, 1963, 420); Продер я стріху.. й тихо зліз на землю (Сос., II, 1958, 396); // Утворювати, робити в чому-небудь діру, отвір; продірявлювати. Щось гаряче, щось золоте продирає, прогризає в замурованій шибці дірочки (Вас., Незібр. тв., 1941, 38); По старій шовковиці він зліз на стріху, продер у соломі дірку й за мить уже був у гаражі (Донч., VI, 1957, 135); Раз чобіт злість напала, Що дірочку нога йому продрала (Бор., Тв., 1957, 162); // Робити глибоку рвану рану; роздирати. — Раз, однісінький раз мацнув мене вуйко [медвідь] пазуром по нозі і відразу продер.. ногу аж до самої кості (Фр., IV, 1950, 27); // Роз’єднувати, розхиляти в сторони що-небудь суцільне або стулене. Богдан тремтів, горнучись до колючого гілля сосни.. Спробував продерти, розвести гілля, заглянути в той бік, де табір своїх людей змагався за життя (Ле, Хмельницький, І, 1957, 194); Вовки овечата поїли,продравши хворостини у хліві (Н.-Лев., III, 1956, 334); * Образно. Сонце продерло хмару, і мокрі трави враз осміхнулись (Коцюб., ІІ, 1955, 342).
◊ Моро́з продира́є (проде́р, продра́в) по чому; Моро́зом проде́рло по шку́рі (по шкі́рі) — про неприємне відчуття холоду від несподіваного, сильного переляку, збудження і т. ін. По тілу їй продрав мороз (Ле, В снопі.., 1960, 201); Василенко вже командує: — Агей, хлопці, та чи на весіллі ми. чи не на весіллі? Федоре, ану починай нашої, незаможницької, такої, щоб у багатіїв морозом продерло по шкурі! (Збан., Сеспель, 1961, 409); Продира́ти (проде́рти) о́чі див. о́ко1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 169.