ПРОДО́ВБУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОДОВБА́ТИ, а́ю, а́єш і діал. ПРОДОВБТИ́, бу́, бе́ш, док., перех. і без додатка.
1. Довбаючи, порушувати цілісність чого-небудь. Над невидимою ціллю сумовито заспівали кулі, продовбуючи.. тини й загорожі (Стельмах, І, 1962, 636); Тут спокійно я п’яту послинив, Виняв [вийняв] голку і продовбав шкіру (Фр., XIII, 1954, 346); А між камінням печери — мох товсто, що й не продовбеш (Хотк., II, 1966, 317); // Довбанням утворювати діру, заглибину і т. ін. Різні гнізда і отвори в масивних деталях слід продовбувати долотом з обох боків (Гурток «Умілі руки..», 1955, 58); Стіна була стара, складена з поганенького кривого дерева, і Гарасим скоро продовбав у їй дірку (Гр., Без хліба, 1958, 26).
2. тільки док. Довбати якийсь час.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 170.