ПРОЖЕ́РЛИВИЙ, а, е, розм. Який багато їсть, якого важко нагодувати; ненажерливий. — Отак і живу тепер, Вусте,.. — обізвалася Ганна з напускною веселістю. — Дома не ночую, хліба не купую. — Даром береш? — Чи нам багато треба? Ми не такі прожерливі (Гончар, II, 1959, 254); // На який не можна настачити їжі. Прожерливий рот.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 179.