ПРОЖИ́ЛКА, и, ж. Те саме, що про́жи́лок 1-3. Син узяв мозолисту руку, синю від прожилок, і приклав до уст (Панч, Іду, 1946, 67); На підвіконні притулився пощерблений кленовий листок, перетятий сіткою зжовклих прожилок (Рибак, На світанку, 1940, 89); Він перекидав кам’яну грудку з руки на руку, гладив кострубату поверхню, придивлявся до прожилок на ній (Веч. Київ, 25.I 1967, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 180.