ПРОЗ, прийм., із знах. в., діал. 1. Повз (у 2-5 знач.). Катерина аж зраділа, побачивши, що хтось швидко промайнув проз вікно і заходить у двір (Коп., Лейтенанти, 1947, 189); Проз Демкове дворище була стежка через балку (Гр., І, 1963, 410); Свекрушин докір полетів проз її [Мелашки] вуха й не зачепив душі (Н.-Лев., II, 1956, 323); Він ладен був сидіти в полі хоч проз увесь день, аби не навертатися до двору (Панч, В дорозі, 1959, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 181.