ПРОЗИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. теп. і мин. ч. до прозива́ти. Жила собі така ласкава фея, Морганою прозивана, і людям Показувала видива оманні (Рильський, II, 1956, 276); // прози́вано, безос. присудк. сл. — Не кажіть паничику, не кажіть нікому, як мене прозивано, — спішно прошепотіла вона мені (Л. Янов., І, 1959, 328).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 183.