ПРОЗО́ВИЙ, а, е.
1. Те саме, що прозаї́чний 1. Ти любиш тихе сільське життя,.. І там в прозовій тонеш ти творчості (Зеров, Вибр., 1966, 339); Негативна оцінка, що її зазнали від критики перші мої два прозові твори, змусила мене замислитись над подальшими шляхами моєї творчості, зокрема над тематикою (Донч., VI, 1957, 582); У словах, тісно зв’язаних граматичною залежністю, закон урівноваження повинен додержуватися особливо старанно. Ніщо не може цьому перешкоджати в прозовій мові (Сам., II, 1958, 369).
2. перен., рідко. Те саме, що прозаї́чний 2. Явища життя навіть у щоденній прозовій суті він [М. Рильський] уміє розкривати глибоко поетично (Мал., Думки.., 1959, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 184.