ПРОЗОРЛИ́ВИЙ, рідко ПРОЗІРЛИ́ВИЙ, а, е. Який має здатність передбачати, наперед визначати те, що має статися, що буде. Нарешті Сельм і Тур обрали мага Людину бистроумну, красномовну, Людину прозорливу, пам’ятущу, А всіх чужих повіддаляли геть (Крим., Вибр., 1965, 198); — Правдоньку сказав прозорливий старець. Підеш у монастир, Лукіє, відмолиш і свої і мої гріхи… (Донч., III, 1956, 153); // Власт. такій людині (про погляд, розум і т. ін.). Лізе [Комар] на високого ожереда, навшпиньки спинається й прозорливим оком прорізає пітьму: чи дочасно не волочимо потомлені ноги з далекого степу? (Ковінька, Кутя.., 1960, 27); Одним з перших людей, з ким зустрівся Шевченко в Петербурзі, кому народний посланець приніс і звірив свої найзаповітніші прозорливі думи, був Микола Гаврилович Чернишевський (Слово про Кобзаря, 1961, 143); Тарасові промінні очі — Весь безмір людських дум і мрій Вони, прозірливі й пророчі, Таїли в сяйності своїй (Бажан, Роки, 1957, 241); // перен. Побудований на передбаченні розвитку подій, наслідків чого-небудь і т. ін. Любов розумна, говорить приказка, любов прозорлива (Довж., III, 1960, 276); Партія і робітничий клас повинні були проводити мудру, прозорливу політику, проявляти непохитну стійкість і організованість, твердо вірити в свої сили, в сили народу (Програма КПРС, 1961, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 186.