ПРОЗУ́РКА, и, ж., рідко. Невеличкий отвір, віконце в чому-небудь для спостереження; вічко. Він часто прислухається, підходить до прозурки — дірочки в дверях, зазирає в прозурку (Вас., III, 1960, 294); Панас кахикнув і обережно стукнув у прозурку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 446).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 187.