ПРОЗЯБА́ТИ, а́є, недок., діал. Рости. …Що? що? недочуваю… Вони [темні люди], кажу вам, прозябають. Або, по-вашому, ростуть. Як та капуста на городі (Шевч., II, 1953, 53); Ні виноград, ні дерево оливне там не прозябає (Март., Тв., 1954, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 187.