ПРОКО́ВТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.
1. Ковтаючи, пропускати через стравохід у шлунок; робити ковток. Кит, — найбільша тварина нашої планети — годується найдрібнішими планктонними рачками. Він проковтує їх мільярди за день (Наука.., 3, 1961, 27).
2. перен., розм. Робити нечутним або непомітним; поглинати. Ні голосу пташини, ні шуму вітру, ні цвіркоту сверщика, навіть стук його [Євгенія] кроків проковтує глуха пустиня (Фр., VII, 1951, 262).
3. перев. у сполуч. із сл. слово, фраза, перен., розм. Говорити нерозбірливо чи не вимовляти нічого. Мотря кілька разів відчиняє уста і знову… проковтує слово (Вільде, Наші батьки.., 1946, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 204.