ПРОКО́Л, у, ч.
1. Дія за знач. проколо́ти, проко́лювати 1. При отитах призначається тепло на вуха, робиться, коли необхідно, прокол барабанної перетинки і вводиться пеніцилін (Хвор. дит. віку, 1955, 53); Про ступінь просмаження узнають з пружності м’яса і кольору соку, що витікає при проколі (Технол. пригот. їжі, 1957, 159).
2. Отвір або рана, зроблений (зроблена) чимсь гострим, колючим. Шабельний прокол у спину І кілька рубаних ран на голові, на шиї свідчили про звірячу розправу убивців (Ле, Наливайко, 1957, 412).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 204.