ПРОКО́ЛКА, и, ж., рідко.
1. Дія за знач. проколо́ти, проко́лювати 1.
2. архл. Знаряддя з гострим кінцем, яким проколюють що-небудь. В людей пізнього давньокам’яного віку з’являються вже різні знаряддя з кременю, кістки і рогу — скребачки, проколки, голки (Іст. СРСР, І, 1957, 6); Славиться історичними пам’ятками чернігівська земля.. Тут знайдено предмети з крейдяного кременю: ножеподібні пластинки,.. наконечники стріл, проколки, різці (Рад. Укр., 14.VII 1965, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 204.